Ми — сини одного чоловіка, ми правдиві… Буття 42:11
Бог знайшов провину твоїх рабів…
Буття 44:16
«Ми люди добрі, — й били себе в груди. —
Наш батько — князь, шанований всіма». —
І впали ниць, в пилюку, добрі люди…
Й війнула в душу холодом зима...
Згадався батько, рідна батьківщина,
Монети дзенькіт, брязкіт ланцюга.
Одежа й кров улюбленого сина…
В важкі кайдани замкнена нога…
«Ну, що ж, чекаю вас з найменшим сином!» —
І вийшов геть.
Як спомини болять!
Немов би плечі знову у ряднині,
Мов хочуть вже і спогади продать.
…Пішли брати, щоб знову повернутись,
Щоб доказати чесність у ділах.
І знов мішки, і знову треба гнутись,
І віднайти в мішку своєму жах.
І знову він, намісник фараона,
І знов потрібно щось та й говорить.
Піднявся Юда: «Пане, в нас провина!
Сумління плаче, стогне і болить.
Бери мене! Бери в довічне рабство.
Не зводь в могилу батька сивину…»
Мовчать брати, мовчить шановне панство,
Несуть на плечах чесність, як вину.
А чесність та — немов вода із сита,
Як осінь трусить яблука в саду…
Гірчить душа, сльозою не промита,
І жне посів: полин та лободу.
Як боляче, проживши в честі й мирі,
Пошану мавши, титули ясні,
Пронісши їх, як двопудові гирі,
На чесність іспити не скласти випускні.
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 13735 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Крым - Сотниченко Андрей Крымские горы-особая любовь.Когда-то давно мне открыли их друзья из Ялты,и я узнал,что кроме моря,солнца и пляжа в Крыму есть ЭТО-горы.Горные купели,серебристые сосны(я и не знал,что такие бывают!),попадали и в туман сплошной-опасная штука,в полуметре ни зги не видно,садишься и тупо ждешь,пока рассеется-сорваться в пропасть-легко и непринужденно:)Не забуду 1-й подъем свой на плато-последние сантиметры-из последних же сил,из"не могу",благо,напарник тянул,опытный.И потом-вот это неописуемое,когда дотянулся и взглянул на море,вниз,а там рассветное солнце,словам неподвластно..Короче..лучше гор может быть только..правильно-Тот,Кто их создал.Ему хвала вовеки,и песнь эта.Аминь
